| | Шукаю життя на Марсі... |             new | | Х€Х’ЦЂХЎХўХЎХ©, 29 Х„ХЎХµХ«ХЅ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
 22:21 | |  |
| Подивився "гражданський иск", який уже раніше вам рекомендував браток. Слів немає - шикарний фільм. Надзвичайно рельєфний образ справжнього мужчини - не сопливого мачо, не чувака з дискух, не тошнотворного ковбоя- рембо. А звичайну людину - яка стикається із труднощами, яка втрачає все і усе ж не ламається. Яка бореться до кінця. Справжній достойний двобій двох мужчин. До речі, негативний герой - дуже колоритна особа, і незважаючи на всі недостатки, викликає неабияку прихильність.
Всім рекомендую для прогляду.
Ще раз глянув "Мільйонер із трущоб". Втретє. Для мене він - як казка. Сучасна казка із щасливим кінцем. І хай говорять критики, що Оскари дали з жалю до дітей, що рознощик не міг знати компютер, а поранення на щоці мало б бути з лівою сторони - мені їх не зрозуміти. Чого ви копаєтеся? Хочете щоб все було як в реалі? Жорстоко? Безнадійно? Щоб вбивали за кусок хліба? Щоб ненавиділи і готові були ближнього затоптати? Мені пофіг. Фільм вартий всіх Оскарів - незважаючи на драму, це казка.
| | |
| Х€Х’ЦЂХЎХўХЎХ©, 22 Х„ХЎХµХ«ХЅ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 22:38 | Такая тачка есть только у меня и Майкла Джексона. | |
| Ображений автор цього недобитка, який зветься щоденником, і який місяцями не оновлюється, проглянув щоденники, які він переглядає (десь 10 штук). Почухав потилицю. Переконався, що програмери порталу рідні йому душі - не передбачили видалення щоденників. А значить, щоденник вціліє, коли він психане і захоче все нафіг витерти. І сказав наступні мудрі слова:
Тут читати можна хіба щоденник братка. Змістовні, подробні тексти надзвичайна рідкість. Пишуть односкладово. Пишуть тупо. Навіть для такого любителя читати подробиці чужого житті, чужі думки, роздуми, як я - тут немає що читати. Тому що думок немає, тому що роздумів немає. Є текст ні про що.
Хтось каже - тут дофіга депресняку. Я не засуджую. Тому що гірше депресії буває лише реальна хвороба. Адже всі докази про хороше життя і світлі горизонти відскакують як горох від стінки. Доводилося відчути на собі. Так що не спішіть критикувати такі пости. Дай Боже, щоб в вас завжди світило сонечко в душі.
Йдемо далі. А далі йти нікуди.
Сьогодні Твіттер облетів пост одного блогера в ЖЖ, який трагічно втратив дитину і дружину. А винуватця покривають (до речі, як правильно зазначив директор ВОТу, в Росії найнахабніші злочини вчиняють люди в погонах). Люди в нас добрі - репостили де могли. Навіть на Хабру закинули. Сотні коментів, тисячі хороших слів. "Тримайтеся", "З мене репост", "написала в своєму дневі". І лише один чувак (принаймні з тих сотень, що я бачив), на Хабрахабр чітко вказав контакти таких же людей в погонах, і адреси тих, хто може допомогти. І дав ряд порад. В мене аж мороз по шкірі пішов - ніяких сопель, ніякого переливання - чіткі поради, гола правда для виживання в диких умовах буденності. Точка. Одна людина, яка протягла руку допомоги. На сайті, де взагалі то такі пости - оффтоп.
Так от, я відчув ще раз істину - вас можуть читати тисячі, ви станете авторитетом в неті, в вас буде віртуальна сімейка, чи клуб "друзів". І вам здаватиметься - це все варте хоч надщербленого пятака в реалі. Не вартує. Тому що в реалі ви один на один. І єдині, хто допоможе - це друзі з реалу, це недруги з реалу, це близькі, це просто знайомі. Але лише з реального, а не віртуального життя. Так що не забувайте - нет - це добре, але життя в офлайні ніщо і ніколи не замінить.
Але навіть не те я хотів сказати. Просто хотів висловити геніальну думку:
тут пише браток, а все решта - відстій.
Точка.
| | |
| Х‰ХёЦЂХҐЦ„Х·ХЎХўХ©Х«, 20 Х„ХЎХµХ«ХЅ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 13:50 | Факультет 28 | |
| День факультету, із сльозами на очах...
Вчора був день факультету. Браток згадував, а я підтверджую. Святкувати почали ще позавчора. Вийшли в ліс, із ночівлею. Про кайф від ранішнього холоду розказувати не буду. Хто переживав - зрозуміє.
Офіційна частина була нульова. Наш актив все далі переконується в правдивості "не бути, а здаватися", і відповідно діє. Але то їх проблеми.
Дискуха пройшла дещо незаплановано, завдячуючи нашій малечі (1 курс). Десь пішли за пивом, довго не було, ми з старшим братком мирно стоїмо говоримо, прибігають - наших пиз**ть. Не буду інтригувати - шоу не вийшло. Вірніше шоу було, а роботи ноль. Вся зупинка забита людьми, все пяне і щасливе - щас відірвемося. Не вдалося - агресори не підозрювали, що за ними прийдуть і просто пішли з місця пригод. Якийсь лєвий мужик говорив від їх імені, а потім виявилося - взагалі чекав на наших візаві, щоб поквитатися за власні рахунки. До чого я? А да, все виглядало так- 20 хвилин на дискусі, прибігає гінець - черговий раунд переговорів. Йдемо. Стоїмо. Дивимося. Насолоджуємося прекрасною соловїною мовою безпосередньо дипломатів. Висловлюємо ідею самим поколотити наших малюків. їх спасло від наших репресій хіба що корпоративний дух і розуміння того, що їм і без нас є чим зайнятися.
Мораль: стоїть цей мужичок, з зовнішністю зека, підходить мій браток, і говорить щось на зразок "ну що, мітингуємо?". Цілком нормальне питання, сказано надзвичайно приязно. І відповідь - звичайна штампована відповідь психа. Який в житті думав раз, а потім за нього думали автори фільмів, які ним і мільйонами подібного бидла керують. Мене вразив контраст - культурна мова від гарно одягненого брата і вульгарна відмовка від цього вонючого бидла. Фу, бля.
Коротше, було весело.
| | |
| ХЂХ«Х¶ХЈХ·ХЎХўХ©Х«, 30 Ф±ХєЦЂХ«Х¬ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 21:06 | | |
| Давненько я тут не писав. Якось відійшов. Влившись в Твіттер, знайшовши там середовище цікавих людей, позбавлене негативу (принамні його детального опису), а від недавна і на Хабрахабрі - про щоденник став забувати. І хоча часу начебто вистачає, чомусь саме на прочитання постів його бракує завжди.
Здається, тут уже багато новачків. Не читав, але по посту в братка зрозумів - нічого не міняється. Все приходять і приходять нові люди, яким хочеться любові і ласки в віртуалі, одиниці не скочуються на негатив, а хто відчув їх в реалі - йдуть і не вертаються. І знову ж таки лише одиниці лишаються вірними щоденникам.
| | |
| ФµЦЂХҐЦ„Х·ХЎХўХ©Х«, 31 Х„ХЎЦЂХї 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 19:19 | | |
| Twitter.
Відступ програміста: Якщо колись я білою заздрістю заздрив ВКонтатке, розуміючи, що такої системи одному чи двом не зробити швидко, то тепер я тупо заздрю Твіттеру. Архітектура настільки проста, зрозуміла, і відлагоджена, що диву даєшся. Я б таку зробив, маючи вже готову ідею, за кілька днів. Ті ж "приватні" повідомлення, ті ж френд-ленти - це все знамениті "140"-ки. Але!! Але я вперше побачив настільки довершений продукт. Вірніше зрозумів, що ж це таке. Якщо я роблю якусь річ, я можу зробити дуже багато, але в мене просто не виходить зробити ПРОДУКТ. А програма, код, і продукт - це земля і небо.
Але це був відступ. А суть така. Хтось каже, що твіттер дозволяє привчитися до короткого вираження слів. Хтось каже, що це веде до таланту. Блін, який нафіг талант?! Одиниці пишуть, втискаючи зміст в пости. Більшість - роблячи з твітів простий набір станів. Пішов, похавав, ще якусь хрень зробив. А основна маса не вкладає нічого. Просто пише брєд, тішачись зменшеним обємом.
Не можливо встичнути роздуми, нормальну думку, аналіз, спостереження в 140 символів. Я перевіряв. Не можливо!! І який би не був успішний Твіттер, як би його стандарти не входили в життя (в Британії в школи вводять основи роботи з ним), яким незамінним він не ставав би - це продукт суто нашої епохи. Говори менше, читай швидше, ще швидше, максимально швидко. Інакше ти вилетиш з інформаційного поля.
Короче, раджу ознайомитися. Просто розумійте - це не революція, це наше сьогодення. Шикарне сьогодення.
| | |
| ФµЦЂХЇХёЦ‚Х·ХЎХўХ©Х«, 23 Х„ХЎЦЂХї 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 23:57 | | |
| Декалог. 8 серія.
Ще 2 серії, і чудовий, геніальний, неймовірно самобутній серіал закінчиться. Місцями тягучий, місцями незрозумілий, але всеодно він зайняв одне із достойних місць у переліку фільмів не для масового глядача. Навряд чи матиму бажання переглянути його ще раз - надто вже незвичний для мене, вихованого на поп-культурі.
Поляки молодці. Я вражений їхньою роботою.
| | |
| Х‡ХЎХўХЎХ©, 14 Х„ХЎЦЂХї 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 22:37 | | |
| Польща. Декалог. Перша серія.
Коли слова безсилі. Як тільки поповзли титри, я хвилин 2 дивився в темряву, приходячи в себе. Якщо існує артхаус в чистому виді, якщо вам хочеться психології - це саме те, що ви шукали. А я просто в ауті. Це вже занадто.
Але сцена, коли батько на березі, всі опускаються на коліна, а він стоїть...
| | |
|
| « ХЂХёЦ‚Х¬Х«ХЅ 2009 » | | РџРЅ | Р’С‚ | РЎСЂ | Чт | РџС‚ | РЎР± | Р’СЃ | | | 01 | 02 | 03 | 04 | 05 | | 06 | 07 | 08 | 09 | 10 | 11 | 12 | | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | | | | | | | | | |
| ХЌХїХЎХїХ«ХЅХїХ«ХЇХЎ: | | Ф±ХµХЅЦ…ЦЂ | | | ХЎХµЦЃХҐХ¬ХёЦ‚Х¶ХҐЦЂ | 8 | | Х¤Х«ХїХЎЦЂХЇХёЦ‚Хґ | 11 | | ФµЦЂХҐХЇ | | | ХЎХµЦЃХҐХ¬ХёЦ‚Х¶ХҐЦЂ | 12 | | Х¤Х«ХїХЎЦЂХЇХёЦ‚Хґ | 15 | | Ф±ХµХЅ Х·ХЎХўХЎХ©ХѕХЎ ХґХҐХ» | | | ХЎХµЦЃХҐХ¬ХёЦ‚Х¶ХҐЦЂ | 81 | | Х¤Х«ХїХЎЦЂХЇХёЦ‚Хґ | 114 | | Ф±ХµХЅ ХЎХґХЅХѕХЎ ХґХҐХ» | | | ХЎХµЦЃХҐХ¬ХёЦ‚Х¶ХҐЦЂ | 59 | | Х¤Х«ХїХЎЦЂХЇХёЦ‚Хґ | 83 | | Ф±ХµХЅ ХїХЎЦЂХѕХЎ ХґХҐХ» | | | ХЎХµЦЃХҐХ¬ХёЦ‚Х¶ХҐЦЂ | 5150 | | Х¤Х«ХїХЎЦЂХЇХёЦ‚Хґ | 8457 |
| | ФїХЎЦЂХ¤ХЎЦЃХёХІХ¶ХҐЦЂ | 18 | | ФіЦЂХЎХјХёЦ‚ХґХ¶ХҐЦЂ | 99 | | Х„ХҐХЇХ¶ХЎХўХЎХ¶ХёЦ‚Х©ХµХёЦ‚Х¶Х¶ХҐЦЂ | 271 | | | Х„ХЎХ¶ЦЂХЎХґХЎХЅХ¶ХёЦЂХҐХ¶ |
| RSS |
|
| |
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЈХ«ЦЂ 
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЇХЎХ¶ Х°ХЎХІХёЦЂХ¤ХЎХЈЦЂХёЦ‚Х©ХµХёЦ‚Х¶ 
ХЂХµХёЦ‚ЦЂХЎХїХҐХїЦЂ 
